Вуліца Кастуся Каліноўскага як новая частка беларускага культурнага поля ў Кіеве. Рэпартаж з вуліцы ў гонар выдатнага беларуса

Крыху менш за месяц таму ў сталіцы Украіны Кіеве з’явілася вуліца, названая ў гонар беларускага нацыянальнага героя Кастуся Каліноўскага. Такую назву надалі былой вуліцы Астраханскай, што праходзіць недалёка ад чыгуначнай станцыі Дарніца на левым беразе Дняпра. Мы прайшліся гэтай вуліцай і паразмаўлялі з яе жыхарамі пра тое, як яны ставяцца да пераіменавання, ці ведаюць, хто такі Кастусь Каліноўскі, а таксама распыталі прадстаўнікоў кіеўскай улады пра тое, як і чаму яны вырашылі назваць адну з вуліц сталіцы імём Кастуся Каліноўскага.

Вуліца Кастуся Каліноўскага праходзіць паралельна вуліцы Пражскай у жылым мікрараёне левабярэжнай часткі Кіева і падыходзіць да чыгуначнага вакзала станцыі Дарніца. На ёй месціцца не так шмат будынкаў і ўсё гэта жылыя дамы, прычым, як шматпавярховікі, так і аднапавярховыя дамы прыватнага сектару. І ў практычна зімовы дзень позневосеньскага свята Міхайлы стала сапраўдным квестам сустрэць там жыхароў менавіта гэтай вуліцы – многія з тых, хто там хадзіў, жывуць на іншых прылеглых вуліцах, некаторыя з якіх таксама звязаныя з Беларуссю – напрыклад Гродзенская ці Дзвінская.

Тым не менш, я даў рады дачакацца тых, хто выходзіў з дамоў, якія належаць да вуліцы Кастуся Каліноўскага, хаця на ўсіх гэтых будынках яшчэ вісяць шыльды з ранейшай назвай Астраханская. Але гэта зразумець можна – час зараз не дужа пасуе выдаткаванню грошай на выраб шыльдачак. Нават цэлы горад у Жытомірскай вобласці, якому замест нададзенай расіяй назвы нядаўна вярнулі гістарычнае найменне Звягель, пакуль яшчэ з усіх уездаў падпісаны Наваградам Валынскім.

Але ж вернемся, на вуліцу Кастуся Каліноўскага ў Кіеве. Як аказалася, многія людзі, асабліва сталага веку, пра пераіменаванне ўвогуле не ведаюць. Шмат адказаў былі прыкладна такімі:

«Правда? Я не слышала. Я первый раз от вас слышу…»

Але жыхары дамоў гэтай вуліцы больш маладых пакаленняў пра новую назву ведаюць. Хаця, некаторыя ўспрымаюць яе, скажам так, неадназначна. Вось, што, напрыклад, сказала нам Катэрына. Па-першае, яна трошкі пераблытала пачатковыя літары прозвішча нашага нацыянальнага героя, але чыё імя надалі ейнай вуліцы яна шукала з дапамогай Google.

«Голосували навіть в «Київ Цифровий». Но ми голосували не за цю назву. Я не пам’ятаю, які там вже були. Якщо я не помиляюсь – Малиновського. Ми читали з дитиною, дитина спитала, вона в третьому класі, спитала хто це. Ми відкрили Гугл і прочитали, що це білоруський… як назвати? Опозиціонер. Який там проти… щось там проти Росії виступав. Ну так я вам подробно не розкажу, но наче так».

І веданне лёсу Кастуся Каліноўскага не надало пані Катэрыне імпэту да прыняцця новае назвы. Больш дарэчнымі ёй падаюцца назвы, прывязаныя не да асобаў, а да мясцовай геаграфіі.

«Чесно… Я ж так глибоко ні… У Гуглі що написано, у Вікіпедії, все… Но, для мене зараз то, що він білоруській, то, чесно, якось я.. Воно мені трохи незрозуміло, що в наш час… Навіщо? Мені подобались, якись там були назви «Староданицька», якась там «Старору…». Ну от щось така назва. Не прізвище. Зрозумело, що Астраханьська – не повинна вона вже бути Астраханьською ні в якому разі. Но хотелось щось таке, щоб більш загальне було, не присвячене комусь. Тому що, чому саме тут цей білоруський опоз..? Навіщо він тут, в цьому районі? Як би, ниякого нема відношення».

Зрэшты, неадназначнае стаўленне ў спадарыні Катэрыны і да саміх беларусаў.

«Ну, до людей я ставлюсь нормально, але у мене є така, історія, не істория… Я в Інстаграмі, як всі зараз, там на когось підписана, і дуже давно я підписана на… Вона блогер. У них сім’я така інтелигентна. З Білорусі, з Минську. Чоловік в неї взагалі фізик. Таки вони всі позитивні, всі. Вона спочатку, як це почалось, вона трошки щось там вставляла в сторіз, що «Україна, ми з вами!» Потім вона зовсім перестала. І коли о це було, цей обстріл, по-мойму 10 жовтня, з тої ж терірорії було щось, я їй написала, кажу «Вероника, чого Ви зараз це не освітлюєте, невже думаєте, що все закінчилось?» Вона: «Ви не жили в Білорусі, ві не знаєте». Я кажу: «Ну я розумію…». А! «Вам стане легче, якщо нас посадять з чоловіком?» Ну, мов, ми з вами, ми все розуміємо, але ничого не можемо. І вот так вона мені відповіла, і… Не знаю, як я до них ставлюсь. Чесно! Немає такой ненависті, звичайно, як до русні, чи як їх назвати, но… Не знаю. Я їх, може, в чомусь і розумію, а в чомусь і не розумію. Важко…»

Хаця, пасля майго тлумачэння ўжо без запісу спадарыня Катэрына прызналася, што сапраўды пра тую сітуацыю, якая адбываецца ў Беларусі яна ведала дужа мала і праектавала ўкраінскую дэмакратыю на наш дыктатарскі рэжым.

А вось яе сусед па доме Алэксандр прозвішча Каліноўскага ведае і, відавочна, што без Google, бо ўяўленне збольшага слушнае, хаця важныя дэталі і паблытаныя.Тут табе і польскае паходжанне, і сутарэнні НКВД. Хаця стаўленне Алэксандра да Каліноўскага збольшага станоўчае.

«В принципі нормально, але декомунізація… Ну, це суто декомунізація. На мою думку, Кастусь Калиновській, звичайно, білоруській революціонер польского походження, заслуговає на шану, тому, в принципі, краще, ниж сепарська назва вулиці».

Ну і пра НКВД.

«Кастусь Калиновській працював на території Республикі Білорусь, підтримував революцію десь на початку ХХ строріччя. Здається, закотований десь в підвалах НКВД. Здається, я не пам’ятаю точно. І його останки були знайдені, здається, тільки на початку ХХІ сторіччя, відносно недавно. А так – нихто не знав. Помер він, здається, десь в райони 26 років. От і все, в прінипі, більш ничого».

Але, на думку Алэксандра, побач з вуліцай, якая цяпер носіць імя Кастуся Каліноўскага жыў украінскі ваяр, які заслугоўвае таго, каб назваць ягоным імём вуліцу.

«Особисто моя думка, що я б назвав цю вулицю імені Максіма Регбіста, який поруч проживав і загинув десь місяць тому на сході в тилу ворога».

Але найбольш асацыяцыяў з прозвішчам Каліноўскага у Алэксандра выклікае адпаведнае беларускае падраздзяленне ў складзе Узброеных Сілаў Украіны.

«Так! Це, здається, полк імені Кастуся Калиновського. Полк добровольців з Білорусі. Хлопці на сході, повним ходом. Красавчики! Це чув».

Яшчэ адзін мешканец вуліцы Кастуся Каліноўскага, відавочна з тых кіяўлян, якія як раз падтрымлівалі гэтае пераіменаванне. Да пераіменавання сваёй вуліцы ён ставіцца вось так

«Та нормально! Зовсім нормально!»

Хто такі Кастусь Каліноўскі, гэты маладзён таксама патлумачыў максімальна канкрэтна:

«Ну читав. Читав: білоруський якийсь там… Діяч. Білоруський діяч, так!»

Ну а да беларусаў ён ставіцца надта станоўча:

«Добре ставлюся, чому ні?! Добре ставлюся. У мене друзі всі білоруси. У мене два білоруса, яки тут живуть. Добре ставлюся».

І нават на маю злёгку правакацыйную рэпліку, што з Беларусі ляцяць ракеты, а беларусы іх не перахопліваюць і не ловяць, гэты жыхар вуліцы Каліноўскага гатовы нас абараняць:

«Хто не ловить? Білоруси? А як вони будуть, білоруси? А ви пробували там бути під окупацією, котора у них там около 25 років чи більше? Так – це таке… Це дуже двояко, тому…»

Ну і, вядома ж, што ведае гэты жыхар вуліцы Кастуся Каліноўскага пра знакаміты на ўсю Украіну полк ягонага імя.

«Так, звісно! Друзі мої поряд з цім полком були. Так що, дуже добре чув про цей полк».

А пра тое, як у Кіеве з’явілася вуліца Кастуся Каліноўскага я запытаў у грамадскага актывіста, даследчыка гісторыі Кіева і чальца камісіі ў пытаннях найменняў пры Кіеўскім гарадскім галаве Тыміша Мартыненкі-Кушлянскага.

«Розкажу вам історію чому вулиця Кастуся Калиновського опинілась на місці вулиці Астраханьської. Насправді, дуже цікава історія. Якщо коротку відповідь давати, то визначено цю вулицю в підсумку для Кастуся Калиновського через потребу і об’єктивну необхідність створити такий осередок білоруської культури на Ливобережжі київському. Чому? Тому що експертна група діяла, виходячи в об’єктивних обставин. Ще у 2020 році білоруська громада міста Києва ініціювала переіменування скверу, який там поруч знаходиться на вулиці Гродненській, на сквер Кастуся Калиновського. Там сквер з якоюсь малозначимою назвою – Стародарницький перший, чи щось таке. Так от, виходячи з мотивів того, що сквер знаходиться на вулиці Гродненській, відповідно, Кастусь Калиновській народився на Гродненщині, там же поруч провулок Гродненський, і, таким чином, якщо ми дістємо сквер Калиновського на вулиці Гродненській, то ми вже дістаємо такий вже певний комплекс топонімічний білоруський. І ця пропозиція, вона пройшла громадськи слухання в Києві. Проблема в тому, що Киевська міська Рада не встигла до початку повномаштабної війни ухвалити ціє рішення, а зараз воно там зависло через певні там брократичні та нормативні обмеження, пов’язані з военним станом. Київрада ще буде повератись до цього питання і Київрада мае затвердити це рішення 20-го року і у нас в підсумку буде сквер Кастуся Калиновського на вулиці Гродненській.

І ось з ціх меркувань на самому початку експертна група рекомендувала взяти ім’я Кастуся Калиновського як один із рекомендованих варіантів для вулиці Астраханьської, яка поруч пролягає, тому що експертна група розуміла, що, якщо цю пропозицію люди підтримують, то у нас буде абсолютно чудовий топонімічний комплекс, який буде складатися з вулиці Кастуся Калиновського, вулиці и провулку Гродненських і сквера Кастуся Калиновського. То б то, ми вже такий кластер білоруської культури і історії створюємо.

Безумовно, конкуренція була висока, і по вулиці Астраханьської, я ось перевірив свої матеріали, там назагал було 20 пропозицій, 20 варіантів змагалися по пераіменуванню вулиці Астраханьської, але Кастусь Калиновський там зайняв перше місце взагалі без варіантів. За нього проголосувала абсолютна більшість людей. Це 16 106 голосів. Тому тут єкспертна комісія однозначно рекомендувала реалізувати цю пропозицію.

Але, що цікаво, це ще не кінець цієї історії. Тому що ім’я Кастуся Калиновського прийшло не тільки на вулицю Астраханьську у місті Києві. Цікаво, це такий парадокс цього процесу дерусіфікації в Києві, що паралельно з вулицей Астранськой, ім’я Кастуся Калиновського також перемогло на іншій вулиці. На вулиці Брестській, яку ми по дерусіфікації пераіменовували, бо «Брест» – це російська назва міста Берестя, Берасця білоруською. Там не була рекомендована від експертної групи пропозиція по Кастусю Калиновському, але там люди подавали таку пропозицію. І там вона теж дістала перше місце. Це на правому березі Києва.

Зрозумило, що в місті Києві не може існувати дві вулиці Калиновського, тому експертна група з чистой совестю рекомендувала подати на Астраханську Калиновського, і тим більше, що на Астраханській він більшу кількість голосів дістав. На вулицю Брестську в підсумку рекомендували все-таки Франциска Скорину затвердити. І Київрада вже проголосувала це рішення. Але, якщо по вулиці Астраханської за Кастуся Калиновського проголосувало 16 106 чоловік, то по вулиці Брестській за Калиновського, який там теж перше місце зайняв, проголосувало 10 430 чоловік. А це означає, що сукупно по місту Києву за пропозицію увичнити в Києві постать Кастуся Калиновського прогосувало 26 з половиной тисяч чоловік. Такий цікавий факт до загальної картини».

Распавёў нам спадар Тыміш Мартыненка-Кушлянскі і яшчэ некаторыя цікавыя факты пра новыя павевы, датычныя беларускай тапанімікі ўкраінскай сталіцы:

“Вулиця Гродненська и провулок Гродненський, вони у нас залишаються, але їх уточнили відповідно но норм українського правопису. Вони у нас відтепер не Гродненська, а Гроденська. І те, що ми створили такий топонімічний комплекс білоруський на лівому березі, це не означає, що якось білоруська історія і культура в місті Києві тепер замкнута на лівому березі. У нас раніше основні білоруські назви були сконцентровани на правому березі. Відповідно, вони там залишаються. Там залишається багато ціх всіх і географічніх білоруських назв, і на честь видатних діячив.

 Тому що ми в підсумку процесу дерусіфікації в Києві насправді тільки посилили білоруське культурне поле. Бо якщо раніше десь відсотків на 80 у нас були білоруські назви, пов’язани з містами і містечками білоруськими, то тепер у нас з’явилась низка вулиць, яки пов’язани з видатними діячами білоруської культури. Окрим Якуба Колоса і Янкі Купали, яки у нас були присутні, додалися Кастусь Калиновський, Франциск Скорина та Володимир Короткевич. І до білоруськіх локацій та місць пам’яті, яки у нас були на правому березі, у нас додався потужний осередок на лівому березі. Я вважаю, що це круто!”